Як поводитися під час вибуху

Як поводитися під час вибуху

Вибух!
Падати. Відразу. Не шукати укриттів, не обертатися на звук. Падати. Кидати сумки, не шкодувати нові колготки, падати на землю прямо там, де стоїш.
Одні кажуть – впавши, накривай голову руками. Інші радять притискати лікті до боків та закривати долонями вуха. У другому випадку руки захистять грудну клітку і вени-артерії на шиї.
Після вибуху – не вставати різко. Не вставати відразу. Як кажуть медики – «потрібно відчути себе». Зрозуміти – пронесло або зачепило. Стрес. Шок. Через них біль може з’явитися не відразу. А якщо поранило, то кожне різкий рух – це зайва крововтрата. Повільно поворушити руками, ногами. Якщо є кров, зрозуміти – звідки. І наскільки серйозне поранення. Якщо крові багато – лежачи перев’язати рану і кликати на допомогу.
Опинилися під завалами – завмерли. Не смикатися, не намагатися скинути з себе все, що навалилося. Знову ж таки, потрібно відчути своє тіло. Руки, ноги – що з ними? Рухатися повільно. Розгойдувати всякі балки і великі уламки – небезпечно. І без того хистка конструкція може впасти остаточно. Якщо руки вільні – розгребти простір перед особою. Дихати буде легше та й просто стане трохи спокійніше. Головне – не панікувати. Економити сили. Допомога прийде. Ще нікого не залишили під завалами.
Живі, цілі, які не привалило – встати і озирнутися. Допомогти пораненим. Немає таких – відійди на безпечну відстань. Викликати поліцію. Не тікати. Робота, дитина в садочку, магазин закривається – все це потім. Чекати приїзду силовиків. Дати свідчення. Згадати всі подробиці, детально описати кожну секунду перед вибухом. Будь-яка дрібниця – це шанс впіймати терористів.
В очікуванні поліції – не підходити до місця вибуху. Категорично. Міг спрацювати не весь заряд.
Коли приїхала поліція і обмотала все красивою червоною стрічкою – триматися подалі. Не підходити до оточення – є загроза повторного вибуху.
Це тактика, випробувана терористами в усьому світі. Перший вибух – невеликий. Завдання – привернути увагу. Силовики виставляють оточення, роззяви підтягуються до червоної стрічці. Через час, коли всі розслабилися – другий вибух. Саме там, де натягнута стрічка. Саме там, де збираються роззяви. Саме там, де стоятиме штаб поліції-рятувальників-військових. Другий вибух – завжди потужніше. І завжди із жертвами.
Тому, навіть якщо здається, що все під контролем – не підходити до місця вибуху, поки працюють фахівці.
Якщо хтось кричить: «Тут бомба! Зараз рвоне!» – В укриття.
Підійдуть бетонна стіна і кам’яний паркан. В ідеалі – забігти за ріг будівлі. Якщо падати посеред дороги – то плазом, притулившись до бордюру. За бетонні укриття (особливо ліхтарні стовпи) потрібно ховатися, притискаючись до них спиною. Ударна хвиля перетворить частину бетону в дрібну крихту, яка посіче обличчя і може пошкодити очі.
Стіни та перекриття із пластику, дерева, гіпсокартону, скла, тонкого металу – не врятують. Або оскільки їх проб’ють, або вони самі розлетяться вщент – і можуть смертельно поранити. Рекламні щити, лайтбокси, вивіски – вибухова хвиля їх просто зносить.
За машинами – ховатися з розумом. Осколки від вибуху (або кулі, якщо це обстріл) рикошетять від асфальту і летять паралельно землі. Вони зі свистом проходять під черевом авто – були випадки, коли люди отримували смертельні поранення. Тому армійські спеціалісти радять ховатися не просто за кузовом, а за колесом машини.
А ще потрібно дивитися по сторонах. Кожен день. У транспорті, адміністративних будівлях, людних місцях. Підозрілі сумки, пакети, ящики – телефонувати в поліцію. Підозрілі люди, підозрілі розмови – запам’ятати прикмети, місце, час. І повідомити в поліцію. Хтось зняв сусідню квартиру, гараж, підсобку і відчуваєте щось недобре – в поліцію. Якісь дивні рухи тіла в підвалі будинку або на складі неподалік – у поліцію. Може це і звучить, як маячня параноїка, але кожен п’ятий злочин в Україні розкривається завдяки пильності громадян».